Рівненський автомайстер, що вміє діагностувати несправність на слух

Іноді Дмитрові Герасімчуку навіть не потрібно заглядати під автомобіль – він визначає проблему з вихлопною системою навушниками. Машина лише заїжджає на майданчик, а майстер вже прислухається до шипіння, гуку, чи неприродного звуку вихлопу. За 22 роки роботи Дмитро навчився розпізнавати такі звуки з майже безпомилковою точністю. Тож у рівненських водіїв давно є проста порада: коли трапляються проблеми з вихлопною системою – їхати до Діми на «Мазду».

Робоче місце майстра біля СТОА «Мазда» не схоже на сучасний сервіс з блискучим обладнанням і просторими залами. Тут все утилітарне – естакада, балони, шланги, інструменти, металеві деталі. Приїжджають авто різні – від старих, поржавілих, ледь на ходу, до нових і дорогих моделей. Одна машина потребує заміни гофри, інша – зварювання труби, десь доводиться чистити сажовий фільтр або ремонтувати каталізатор.

Часом достатньо лише послухати звук двигуна та вихлопу, і Дмитро вже має уявлення про поломку.

– За звуком розумію, чи гофра прогоріла, чи глушник. Якщо авто їде і характерно шипить, то, скоріше за все, забився сажовий фільтр. А коли вихлопу майже немає, є підозра на поплавлений каталізатор. За роки роботи такі сигнали чуєш одразу.

Дивиться на свій досвід просто, ніби 22 роки роботи біля естакади – це повсякденність. Почав власну справу у 2004 році. Раніше працював на підприємстві на вулиці Богдана Хмельницького, потім у приватника, а згодом вирішив стати самозайнятим.

– Почали з нуля. Потроху справа пішла, і так я працюю вже 22 роки.

За цей час змінилися автомобілі, деталі, матеріали, ціни та типи несправностей. Проте незмінним залишився головний принцип: підхід до кожного авто має бути індивідуальним.

Не все потрібно міняти на нове

Клієнти звертаються до Дмитра не лише через професіоналізм, а й тому, що він не намагається одразу нав’язати заміну деталей. Він віддає перевагу ремонту, коли є можливість врятувати стару деталь.

Іноді достатньо підварити, підібрати шматок металу або навіть вигадати рішення на ходу. Особливо це важливо для людей, яким купівля нових запчастин дається складно фінансово.

– Приїжджає дідусь, грошей немає, а автомобіль не їде. Нові деталі дорого коштують. Що залишається? Працюєш з тим, що є. Якщо можна врятувати старе – врятуєш.

Окреме місце серед клієнтів займає військова техніка. Буває, що деякі машини давно мали б стояти на розборці, але вони все ще працюють на передовій. Там ніхто не дбає про комфорт чи зовнішній вигляд.

– Військові іноді привозять авто в жахливому стані, гниле практично все. Але їм треба їхати, тому ремонтую. Варю, ліплю, вигадую щось.

За два десятиліття траплялося багато випадків, коли сам майстер сумнівався, чи вдасться виправити проблему.

– Дивишся на авто і думаєш: що можна з ним зробити? Але берешся, працюєш – і машина їде знов.

Завдання такого типу Дмитру цікавіші, ніж проста заміна деталей. Адже тут треба не тільки відкрутити запчастину і поставити нову, а й знайти нестандартне рішення.

Старі методи для нових автомобілів

Автомобільна промисловість за 20 років змінилася суттєво, але технології ремонту у деяких аспектах залишаються традиційними.

– Газовим зварюванням варять так само, як сто років тому. Інакше іноді не вдається. Наприклад, гайку треба нагріти, аби відкрутити. Якщо труба стара і іржава, вона не завжди піддається напівавтоматичному зварюванню. Газове зварювання залишається у пригоді.

Поломки змінилися. Раніше найчастіше доводилося боротися з прогнилими трубами та глушниками. Зараз значна частина замовлень пов’язана із дизельними системами та їхніми складним елементами.

– Раніше гнили труби, тож їх зварював. Тепер все більше замовлень на гофри, сажові фільтри, каталізатори. Фільтри забиваються, каталізатори перегріваються і плавляться. Техніка змінилася, тому й ремонт став інакшим.

Найскладнішою для Дмитра є робота з сажовими фільтрами.

– Фільтр треба зняти і вибити, а пил там такий, що без маски не обійтися. Подихаєш ним – потім пече у горлі. Там зібралися всі відкладення, що накопичуються за роки експлуатації автомобіля.

За роки Дмитро звик і до бруду, і до важкої роботи. Але зростання цін – головна проблема. Метал, газ, карбід, доставка – усе подорожчало. Колись кілограм карбіду коштував близько 20 гривень, тепер – у кілька разів більше.

Проте для водія з прогорілим глушником ці подорожчання неважливі. Він хоче, щоб машина перестала ревіти і могла їхати далі. Тому Дмитро знову бере інструменти до рук.

П’ять машин за кілька хвилин

Передбачити, скільки автомобілів приїде за день, неможливо. Ще хвилину тому біля естакади порожньо, а вже за мить очікують кілька клієнтів.

– Іноді немає нікого, а потім за раз під’їжджає п’ять машин. Якщо треба виконати складну роботу, наприклад знімати гофру від колектора, збирається черга.

Дмитро ніколи не рахує своїх клієнтів за день.

– Двадцять машин – це часто. І якщо день дуже завантажений, двадцять – це не межа.

Найбільше роботи, як правило, у суботу. Можна подумати, що в цей день хотілося б відпочити, але Дмитро майже завжди тут.

– У людей вихідний, вони приїздять у суботу. Якщо не вийдеш, вже дзвонять: «Чому нема вас? Я ж спеціально до вас хотів.» Серед тижня клієнтів буває менше, ніж у вихідний.

Тож справжній вихідний у майстра лише один – неділя.

Стрибок з естакади

За роки роботи тут траплялося багато пригод, які зараз викликають посмішку, хоча в моменті були небезпечними.

Одного разу клієнт не міг заїхати на естакаду. Його дружина запропонувала передати кермо Дмитрові, але чоловік хотів впоратися сам.

– Я стояв біля естакади. Він газував, машина раптово рвонула вперед і майже стала на диби. Я встиг стрибнути вбік – і ледь не опинився під деревом. Машина зависла, заднє колесо застрягло. Викликали евакуатор, щоб її зняти.

Люди поруч спочатку подумали, що Дмитра збила машина.

– Вони думали, що я під колесами, а я лежав уже під деревом після того стрибка.

Менші інциденти відбуваються майже щодня: хтось не може рівно заїхати, хтось буксує колесом у яму. Майстер навчився не панікувати, проте радить водіям бути уважнішими, особливо поруч з балонами, шлангами і газовим обладнанням.

Найгірше – мокрий сніг

Робоче місце Дмитра майже не захищене від погодних умов. Влітку тут спекотно, восени дме вітер, взимку морозно. Але найважчим для нього є мокрий сніг.

– Авто приїжджає теплим, а знизу весь обліплений снігом. Коли він тане, вода та сніг падають на руки, голову та за комір. Оце справжня важкість.

Ще одним «професійним» знаком є дрібні опіки. Дмитро показує руки й шию, вкриті слідами від гарячого металу.

– Коли ріжеш розпеченим металом, все сиплеться на руки, шию, під рукав. Буває, вдариш молотком по пальцю або схопишся за гаряче. На це вже не звертаєш уваги.

Роки роботи просто неба далися взнаки. Раніше Дмитро активно займався спортом, багато бігав. Тепер через проблеми з ногами більше не бігає. Відмовився від велосипеда й навіть мотоцикла.

Втім, від майстерні відмовлятися не збирається.

Міг би працювати менше, більше відпочивати, берегти себе. Але каже, що довго без роботи не витримає.

– Я люблю свою справу. Іду на роботу із задоволенням. Для когось ранок – це думка про роботу, а я з нетерпінням чекаю нових завдань. Кожен автомобіль інший, і завжди треба щось нове розв’язати. Немає рутини, коли цілий день робиш одне й те саме.

Тому шість днів на тиждень Дмитра можна знайти біля тієї самої естакади – серед металевих труб, балонів, інструментів і машин. Кожна з них приїжджає зі своїм звуком і власною проблемою.

Дмитро прислухається, придивляється, бере інструмент і береться за роботу.

– Без роботи швидко зачахну. Тут моя віддушина.